ПРОБЛЕМИ АДАПТИВНОГО ПІДХОДУ ДО СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

Актуальність. У ситуації вимушеного переселення більшість українців демонструють активну адаптацію до нових умов життя, але можуть не сформувати психологічний стан внутрішньої рівноваги та благополуччя. Причиною цього є комунікативні труднощі, нездатність мігранта інтегруватися в місцеві громади. У зв’язку з цим постає проблема «соціальної адаптації-дезадаптації» – провідного механізму взаємодії особистості з новим соціальним середовищем.
Методологія. Для підтвердження гіпотези: тривала психологічна дезадаптація призводить до маргіналізації особистості та формування особливих маргінальних спільнот, слід виходити з того, що 1) суб’єктивними показниками адаптованості особистості в групі є: а) розуміння системи поведінки  особистості в групі, стосунки та рольові відносини в групі; б) прийняття власної ролі, що супроводжується
відчуттям емоційного комфорту; в) переживання стану особистого благополуччя в цьому середовищі; 2) ступінь адаптації – дезадаптації людини залежить від: значущості змін об’єктивних обставин життя та суб’єктивної готовності до самозміни.
Результати. У статті виділено чотири обмеження адаптивної парадигми соціалізації: 1) у складних життєвих обставинах адаптація дозволяє індивіду вижити, але якість його життя суттєво знижується та виникає загроза закріплення непродуктивних життєвих стратегій. 2) адаптація не завжди призводить до підвищення самопочуття індивіда і може стати вагомим фактором його невротизації. 3) зворотним боком адаптації є маргіналізація особистості та формування маргінальних спільнот. Адаптація виконує стабілізуючу функцію в суспільстві, але також виступає обмеженням для розвитку особистості та соціальних інновацій. Важливим доповненням до адаптаційної моделі соціалізації має стати ідея соціальної інтеграції особистості.